Свято-Миколаївський собор у Радомишлі: велична історія крізь віки

пн, 3 бер 2025 - 21:00

Свято-Миколаївський собор величаво підноситься в історичному центрі Радомишля на Соборній площі. Його видно звідусіль, з якого боку не під'їжджати до міста – як і личить традиційним храмам, що завжди будувалися на найкращих і найвищих місцях.

Довгий шлях до побудови

Наміри збудувати цю церкву в повітовому Радомислі виношувалися довго, не один десяток років. Ідея почала формуватися з часу ліквідації в місті уніатської митрополії, про перебування якої нагадував недобудований величний собор.

Спершу планувалося звести православний храм на підмурах унійного. Однак та споруда, що розташовувалася біля колишніх митрополичих будинків (нині територія школи №5), була настільки монументальною, що коштів на її добудову не знайшлося ні в державній, ні в церковній казні. Як зазначав історик Л. Тимошенко: «Сподіваючись добудовою собору засвідчити «неспроможність унії в краю», тогочасна влада виявила, одначе, лише власне безсилля».

Навіть через 70 років після утвердження в місті православ'я, у 1864 році краєзнавець Л. Похилевич звертав увагу на кучугури цегли і каміння на міському майдані. Десь після цього й було остаточно вирішено питання з будівництвом храму.

Початки будівництва пов'язані з діяльністю греко-католицького митрополита Ясона Смогоржевського у XVIII столітті, який розпочав, але не завершив роботи. У 1869-1870 роках церкву намагався добудувати поміщик Карпенко, а потім Радомисльське церковнопарафіяльне попечительство прагнуло отримати від держави необхідні кошти.

Будівництво собору

Зрештою було вирішено зводити новий храм. Проект та кошторис розробив губернський архітектор Микола Юргенс у 1875 році. Будівництво розпочалося 1877 року під керівництвом Стефана Рикачова. Хоча планувалося завершити роботи за три роки, тривали вони значно довше.

Собор Святого Миколая у Радомислі зводили майже 14 років – з 1870 по 1883 рік. Прикметно, що споруджувався він одночасно з Володимирським собором у Києві (роки його будівництва 1862-1882).

Посвячено нову церкву 13 листопада 1883 року митрополитом Платоном, настоятелем було призначено А. Горановського. До собору приписали Свято-Троїцьку церкву, яка раніше була головною церквою міста.

Архітектура та розпис

Собор збудовано у стилі московських шатрових храмів. Проект, розроблений Юргенсом для Радомишля, був настільки вдалим, що його використали при будівництві храмів в інших містах, зокрема в Чорнобилі, який у XIX столітті входив до складу Радомисльського повіту. Радомишльську Свято-Миколаївську церкву у її первозданному вигляді можна побачити саме у Чорнобилі, де Іллінська церква є її точною копією.

Особливу увагу привертає внутрішній розпис храму. Оскільки Свято-Миколаївський собор будувався одночасно з Володимирським собором у Києві, існує версія, що розписували їх одні й ті ж майстри. Внутрішній розпис подекуди майже тотожний.

У Володимирському соборі розпис виконували такі відомі художники як М.В. Нестеров, В.М. Васнєцов, М.А. Врубель, українські майстри В.Д. Замирайло, С.П. Костенко, П.К. Пимоненко, польські – П.А. Свєдомський, В.А. Котарбінський. Не виключено, що радомишльський храм був для них своєрідною творчою майстернею – тут попередньо створювалися ескізи, планувалися композиції, які згодом втілювалися в Києві.

Наприклад, портрети Феодосія Печерського, княгині Євдокії, композиції «Богородиця», «Бог-слово» (у Володимирському соборі це роботи В. Васнєцова), зображення княгині Ольги (М. Нестеров) абсолютно тотожні. Хоча існує й інша думка – Володимирський собор є таким унікальним шедевром, що його розпис пізніше почали копіювати в інших храмах, особливо у віддалених від центру.

Випробування часом

Історія собору сповнена драматичних сторінок. У 1922 році було зареєстровано осередок місцевої УАПЦ в Радомислі, якому передали церкву. Протягом 1927-1928 років дерев'яну Свято-Троїцьку церкву розібрали на будматеріали, зробивши з них комори «Заготльону» та сушарку на папірні. Було також зруйноване кладовище біля церкви.

Радянська влада передала Свято-Миколаївський собор «на потреби трудящих». Церкву не зруйнували, але знесли дзвіницю. Від 1932-1933 років до 1941 року храм використовували як склад зерна, а за деякими даними там містилися конюшня та комора.

Богослужіння у соборі відновилися після окупації Радомишля німецькими військами у 1941 році. Після повернення радянська влада не закривала церкви, а запровадила служби церковнослов'янською мовою.

Друга світова війна залишила свій слід в історії храму. Під час воєнних дій у дзвіницю влучив снаряд, і згодом її первісний вигляд не відновили. Вона й нині помітно відрізняється від загального ансамблю і за будовою, і за стилем.

Цікавий факт: у 1992 році при виконанні ремонтних робіт у стіні куполу знайшли нерозірваний снаряд, який влучив туди під час вигнання окупантів. Півстоліття Всевишній оберігав храм та його прихожан від трагедії.

Сучасний стан

Сьогодні Свято-Миколаївський собор є діючим храмом і пам'яткою архітектури місцевого значення. На жаль, справжні фахові реставраційні роботи по збереженню старовинних фресок у церкві жодного разу не проводилися – у кращому випадку йшлося про накладання нового шару фарби, яка часто відрізнялася від першооснови за кольорами та відтінками.

Мовчазно і водночас велично височіє в Радомишлі споруда собору, ретельно оберігаючи свої таємниці та нагадуючи про багату історію міста.