Радомишльська громада: герої та жертви війни

У Радомишльській громаді не відбувалися активні бойові дії та не було окупованих населених пунктів, проте територія зазнавала обстрілів з боку армії рф. 

Загроза ворожого наступу існувала з Київщини, яка межує з районом.

Василь Огороднійчук, на початку повномасштабної війни, обіймав посаду заступника керівника громадського формування з охорони громадського порядку «Радомишльська варта», куди об’єдналися багато людей, готових дати відсіч ворогу. 

«Моє день народження 23 лютого обернулося несподіваним «подарунком» від окупантів — початком війни. Ми одразу почали зв’язуватися з хлопцями і обдумувати подальші дії. У військкоматі пропонували тим, кого не призвали, приєднатися до нашої організації. Людей було багато, але ми не могли всіх прийняти одразу, адже в нас є певні процедури. Отже, вирішили спростити їх: видавали посвідчення та вели облік нових членів. Зрештою, до нас приєдналися близько 450 людей, із яких близько 200 активно допомагали», — розповідає Огороднійчук.

«Радомишльська варта» організувала блокпости і патрулювала вулиці. У перші дні війни через місто пройшов величезний потік автомобілів, зокрема людей, які рятувалися від війни. Через підірваний міст на трасі Київ-Варшава, транспорт з Київщини та півночі Житомирщини був вимушений їхати саме через Радомишль.

На п’ятий день після початку війни до міста приїхали військові розвідники, які попросили трьох місцевих провідників для допомоги. Добровільно погодилися Віталій Бідюк, Антон Ніколаєв і Едуард Грушко, які мали певну підготовку: Ніколаєв керував туристичним гуртком, Бідюк був спортсменом, а Грушко активно займався походами в гори.

Віталій Бідюк (праворуч) та Антон Ніколаєв (ліворуч)

Допомагаючи розвідникам, ці троє радомишлян понад п’ять разів потрапляли в окуповані населені пункти Бучанського району і відвідували території, які обстрілювали росіяни. 

У селі Королівка вони врятували поранену дитину після артобстрілу. Проте черговий виїзд, що відбувся 11 березня минулого року, закінчився трагедією поблизу села Мирча.

«Наші хлопці рухалися з розвідниками паралельними шляхами, перевіряючи населені пункти. У нас була інформація, що росіян там не має, але коли вони наблизилися до одного з сіл, потрапили під обстріл. Вирішивши, що це розвідувальна група ворога, вони прискорили рух і потрапили на позиції російських військових.

Автомобіль був розстріляний. На жаль, Едік, який був за кермом, та Антон загинули, а Віталік отримав поранення, але встиг втекти», — розповідає Василь.

Віталій Бідюк потрапив у полон, його затримали, допитували і тримали в ямі на морозі, а потім відправили на лікування до Білорусі. Він зміг зателефонувати рідним, які знайшли людей, готових відвідати його в лікарні. Віталію вдалося втекти і з допомогою Червоного Хресту дістатися до Польщі звідки він повернувся до рідного дому.